Сайт міста Борислав

Борислав – місто на Львівщині, один з найбільших промислових центрів регіону та осередок нафтовидобувної промисловості України. Є дві популярні думки щодо назви населеного пункту. Можливо, вона пішла від словосполучення «славні бори». Дотепер місто зусібіч оточують ліси. Поруч з цим назва міста може походити від слів «славні борці». Статус міста Борислав отримав в 1908 р.

Сучасне місто виникло на місці 5 населених пунктів, які з часом злилися в одне: Бані Котівської, власне Борислава, Губич, Мразниці і Тустанович. Перші згадки про село Котів датується 1515 р. Пізніше до назви додалася частина «Баня», що може вказувати на солеварню, яка тут була закладена. Село Губичі пов’язане з теперішнім містом Дрогобичем. За легендою населений пункт був спалений татарами, а вцілілі жителі заснували «Другі Губичі» - Дрогобич. Мразниця або Мражниця в минулому була городищем. У багатьох слов’янських мовах це слово означає болото посеред лісу. Тустановичі деякі дослідники називають давнім містом-фортецею Тустанню. Воно було знищене татарським нападом, а уцілілі мешканці на новому місці заклали однойменне село.

Що ж стосується Борислава, то вперше поселення під такою назва фіксується у 1387 р. За часів Австро-Угорської імперії Борислав був малим селом на передгір’ях Карпат. Тут не було навіть школи, діти ходили до сусідніх Губичів і Тустановичів. Місцевий люд знав про нафту давно і активно її використовував, у лікуванні, насамперед як засіб від чуми та для виготовлення змазки для коліс. Вже в ХІХ ст. у Дрогобичі на Ринку були спеціальні ряди ріпників, де продавалася бориславська нафта.

Лише з другої половини ХІХ ст. розпочинається розвиток нафтоносних родовищ на Бориславщині. Спочатку «чорне золото» добували досить примітивними способами, для цього копали звичайнісінькі колодязі. Менш, ніж за 50 років в Бориславі і навколишніх селах виріс «ліс» із нафтових вишок. Тут діяло 75 великих та 779 дрібних підприємств, в яких було 12000 копанок. В 1909 р. місто дало близько 5 % всього світового видобутку нафти. Працівниками на нафтових підприємствах Борислава були майже винятково євреї (близько 10 000). Життя містечка знайшло своє відображення у художній літературі. Іван Франко написав свою знамениту повість «Борислав сміється».

В 30-х рр. польською владою до міста було приєднано навколишні села, які вже на той час злилися з містом. В цей час окрім звичайних шкіл в місті діяла музична, як філія від Львівського музичного інституту.

Під час Другої світової війни великих втрат зазнало єврейське населення Борислава. У місті було створено гетто. Частину євреїв було знищено на місці, інших вивезено на «фабрику смерті» в Белжець. Деяким євреям вдавалося втекти, вони організували партизанський загін Армії Людової під керівництвом Д. Ерльбаума. Ще в 70-х рр.. минулого століття в місті жило біля 3000 євреїв.

Зараз Борислав – сучасне промислове місто. Окрім нафтовидобувних, тут діє ще 19 виробничих підприємств.

За багатовікову історію в Бориславі народилися сотні видатних діячів. З роду Тустанівських походять Лаврентій та Стефаній Зизанії. Перший з братів увійшов у вітчизняну культуру як перший видавець українського букваря із словником і граматики. Стефаній – був видатним українським полемістом.

Тустановичі – місце народження видатного українського мистецтвознавця Михайла Драґана. Дослідник провів масштабну наукову роботу, з фотоапаратом побував у всіх селах Бойківщини та здійснив описи та обміри тамтешніх церков. Підсумком багаторічної, кропіткої роботи стала розвідка «Українські деревляні церкви». В 30-50-х роках досліджував спадщину Івана Рутковського, Царські врата та дзвіниці церков. Помер у розквіті сил після невдалої операції.

Рідний брат Михайла Драґана, Роман, став відомим письменником та громадсько-культурним діячем в Австралії.

В різних частинах Борислава збереглося декілька дерев’яних церков. Унікальною в архітектурному плані вважається мурована Церква Успіння Пресвятої Богородиці. Її було збудовано за проектом Олександра Пежанського та Сергія Тимошенка. Храм прикрашений вітражами роботи Петра Холодного.