Байка про те, як Фарбований Лис став мером

Байка про те, як Фарбований Лис став мером

Ще Іван Франко писав

Про Лиса Микиту,

Як Фарбованим він став

У колір блакиті.

Із тих пір води багато

Спливло, добрі люди,

Та фарбовані звірята

Ще живуть повсюди.

І до нас якось прибилось

Фарбоване диво,

Та й відразу у начальство

Воно захотіло.

І хоч Лис цей не блакитний,

А червоний нині,

Дуже швидко він пропхався

По отій драбині.

І забрався височенько,

Майже біля Лева.

Знахабнів – і замахнувся

На самого мера.

Звірі в лісі всі зраділи -

Й ну допомагати.

«Хай іде хоч у міністри,

Нам – аби лиш з хати!»

І давай його хвалити

Один перед одним.

Сам Фарбований повірив,

Що він таки модний.

Популярний, що й казати,

Бігав скрізь, хвалився.

Ну й народ простий повірив,

На хвальбу купився.

Що вже в лісі всі зраділи,

Що збули заразу.

«Заживем тепер спокійно,

Без біди і сказу».

Бо вже так обрид той Лис,

До усіх чіплявся,

Бігав, нюхав, рив і гриз,

Всяк його боявся.

І за те, що всіх кусав,

Як тая причіпка,

То його народ прозвав-

Фарбований Чіпка.

Ну фарбований, і що?

Зате, яка врода!

І в газеті, аби що –

Скрізь Лисова морда.

Та й красивий, що й казати!

Треба в лісі щось назвати

На свою ж бо честь.

Сам себе так вихваляє,

Шерсть блищить, лосниться.

Але кожен добре знає,

Що то за лисиця!

Ось так байка вам розкаже,

Хто нами керує.

Хто себе у ній впізнає,

Нехай не лютує.