Сайт поселка Отыния

Одне з найдавніших містечок Покуття – Отинія. Первісно назва населеного пункту була Балабанів або ж Балабанівка, оскільки ним володів магнат Олександр Балабан. Та вже згодом поруч з цією назвою починає з’являтися Отинія і до 1649 р. в актах містечко пишеться як «Balabanowka alias Ottynia». В руськомовних джерелах зустрічалися форми написання «Отенье» або «Отенья». Сучасна назва пов’язана з давнім словом «отин», тобто укріплений двір або замочок. Поруч з цим існують менш популярні версії походження назви цього населеного пункту: від якоїсь дідички на ім’я Антоніна; слова «вотчина» або «отчина» - спадкова маєтність; або ж від прізвища Отин. В радянській час з незрозумілих причин селище називали Отиня. Міські права поселення отримало 1753 р. Статус селища міського типу Отинії наданий в 1940 р.

За археологічними розкопками відомо, що життя на місці теперішнього селища було ще в часи неоліту та бронзи. Тут повсюдно траплялися знахідки давніх знарядь праці.

Історію древньої Отинії відомий дослідник минувшини Прикарпаття Садок Баронч виводить від ХІІІ ст. Достеменно відомо, що спочатку поселення було закладено в урочищі Розмитинці. Однак, це місце виявилося для життя невдалим, жителі потерпали від частих повеней, що й зумовили перенесення Отинії на найближче підвищення.

Позаяк Прикарпаття часто зазнавало спустошливих нападів татар, тому тут було зведено оборонний замок. Про нього не лишилось докладної інформації, лише вулиця За валами вказує на місце розташування.

Отинінські землі були центром національно-визвольної боротьби. В самому містечку народний герой Семен Височан сформував 15000-тисячне військо з жителів округи. Звідси загони повстанців робили напади на Печеніжин і Єзупіль.

Завдяки наданню містечку Магдебурзького право воно швидко почало розвиватися як торгівельний центр. Наприкінці XVII ст. в Отинії відбувалися соляні торги. Куропатницький у своїй «Географії Галичини» повідомляв, що містечко славилося тютюном.

Австрійські часи в житті Отинії характеризуються всебічним розвитком містечка. В першу чергу з 1817 р. містяни набули можливості отримувати знання, оскільки тут було закладено школу. В ній певний час учителював історик Садок Баронч. З другої половини ХІХ ст. змінюється промислове обличчя Отинії. Тут була заснована гончарна майстерня, успішно працював великий тартак. Промисловець Бредт відкрив в містечку машинобудівне підприємство, яке успішно реалізовувало свою продукцію як на внутрішньому ринку, так і експортувало її до Європи. Завод був зруйнований під час Першої світової війни.

В радянський час селище було центром Отинського району, який проіснував до 1962 р. Після ліквідації останнього, Отинія з навколишніми селами увійшла до складу Коломийського району. З кількох колишніх польських промислових підприємств було створено промкомбінат, налагоджено роботу сирзаводу, харчкомбінату та МТС.

В Отинії народилися сотні відомих людей. Зокрема, тут народився в майбутньому професор гімназії в Перемишлі Петро Волянський. Він відігравав значну роль в культурно-громадському житті Холмщини.

З Отинії походить коріння відомої родини Нестайків. Парохом сільської церкви тут колись був Теодор Нестайко, його внук Діонізій теж став священником. Останній народився в сусідньому селі Скопівка. Відомий український письменник Всеволод Нестайко – внук отця Діонізія.

В містечку збереглися численні архітектурні пам’ятки. Існуючий римо-католицький храм Матері Божої Внебовзятої зведено на початку ХХ ст. за проектом відомого архітектора Теодора Тальовського. Споруда має риси неоґотики. Тоді ж зведено за цим же проектом «близнюка» в Бібрці на Кросненщині. Досить схожий храм було побудовано вихідцями з Отинії в Ліготі Ксьонженцній.

У селищі є греко-католицька церква Різдва Богородиці 1853 р. Це дерев’яна, хрещата в плані та одноверха святиня. Ще одна дерев’яна церква Введеня датується 1877 р., зараз нею користуються православні.

В селищі є ряд пам’ятників: Семену Височану, Тарасу Шевченку, воякам УПА та жертвам радянщини, а також символічна могила воїнів УСС. По всій Отинії розкидані численні каплички.